як можна перевірити чи мала жінка інтимний зв язок

Обов'язок по утриманню інших членів сім'ї та родичів. Статтею 265 СК України передбачено, що баба, дід зобов'язані утримувати своїх малолітніх, неповнолітніх внуків, якщо у них немає матері, батька або якщо батьки не можуть з поважних причин надавати їх належного утримання, за умови, що баба, дід можуть надавати матеріальну допомогу. Якщо раніше КпШС України спочатку передбачав стягнення аліментів з діда, баби на внуків, коли у них були відсутні батьки, а з 1992 р. у зв'язку з унесенням змін до цього кодексу такий обов'язок був поширений і на внуків, які мають батьків, то СК України в ст. 265 чітко виписав це правило. Дід і баба з обох боків (материнського, батьківського) зобов'язані сплачувати аліменти на малолітніх і неповнолітніх внуків за умови: а) вони не мають батьків – діти-сироти; б) коли вони мають батьків (одного, двох, але вони з поважних причин не можуть надавати дітям належну матеріальну допомогу); в) дід і баба за своїм матеріальним становищем зможуть надавати таку допомогу. Рішення про стягнення аліментів суд виносить після того, як установить, що одержання утримання від батьків не є можливим з поважних причин, а дід, баба мають достатні кошти для того, щоб платити внукам (внукові) аліменти. У зв'язку з цим необхідно ретельно перевіряти забезпеченість діда, баби, оскільки покладання на них додаткового тягаря з утримання внуків не повинно істотно позначитися на їхньому матеріальному становищі. Якщо внуки мають батьків, які з поважних причин не можуть надати своїм дітям належного утримання, то суд повинен ще ретельніше перевіряти, з яких причин батьки не можуть утримувати дітей. Сама по собі відсутність роботи, ухилення від утримання дітей, перебування в місцях позбавлення волі не є поважними причинами, які б надавали право суду для стягнення з діда і баби аліментів на внуків. До поважних причин можна віднести тяжку, тривалу хворобу, каліцтво, яке виключає можливість мати самостійний заробіток (дохід) тощо. При цьому слід мати на увазі, що обоє батьків не можуть надавати допомогу. Якщо батько працює, має заробіток, а мати дитини тяжко хвора, то батько зобов'язаний утримувати дитину, аліменти з діда і баби як допоміжні кошти для утримання дитини законом не передбачені. Аліментні зобов'язання виникають як по материнській лінії, так і по батьківській, і якщо аліменти стягуються з одного боку, наприклад батьківського, суд, визначаючи розмір аліментів, повинен мати на увазі і їхню рівну участь в утриманні внуків. Дід і баба несуть аліментні зобов'язання щодо своїх внуків кожний окремо, і якщо до них обох пред'явлено позов про стягнення аліментів, то суд повинен їх стягнути з кожного окремо. Позов про стягнення аліментів розглядається в позовному провадженні за позовом батьків, які не можуть надати дітям допомогу (частіше всього це мати дитини, особи, з якими проживають діти, опікун, піклувальник, орган опіки та піклування). Згідно зі ст. 266 СК України повнолітні внуки, правнуки зобов'язані утримувати непрацездатних бабу, діда, прабабу, прадіда, які потребують матеріальної допомоги і якщо у них немає чоловіка, дружини, повнолітніх дочки, сина або ці особи з поважних причин не можуть надавати їм належного утримання, за умови, що повнолітні внуки, правнуки можуть надавати матеріальну допомогу. Дід, баба, прадід, прабаба перебувають у кровному спорідненні з онуками, правнуками. У житті дуже часто ці особи беруть активну участь нарівні з батьками у вихованні, в утриманні внуків, правнуків. Частіше за все на перших порах молодої сім'ї вони заміняють батьків, а іноді утримують дітей до повноліття. Однак зобов'язання внуки, правнуки з утримання діда, баби, прадіда, прабаби виконують не через те, що вони брали участь у їх вихованні й утриманні, а з обов'язку спорідненості. Для стягнення аліментів на діда, бабу, прадіда, прабабу необхідно, щоб вони були непрацездатними і потребували матеріальної допомоги. Другою умовою є відсутність у них повнолітніх сина, дочки, які повинні їх утримувати. Третьою умовою є те, щоб у них не було дружини, чоловіка, які зобов'язані утримувати один одного. Остання умова, щоб повнолітні внуки, правнуки були спроможними надавати матеріальну допомогу. І, як виняток, хоча і є у них повнолітня дочка або син, але вони за станом здоров'я, матеріальним становищем не зможуть надати матеріальну допомогу батькам. Непрацездатними дід, баба, прадід, прабаба можуть стати за віком, за станом здоров'я – інваліди I, II і III груп, яка визначається МСЕК. Що стосується матеріального становища, то воно перевіряється письмовими доказами: довідкою про розмір пенсії, якщо пенсіонер працює, то довідкою про розмір заробітної плати (доходу), наявністю власності (будинки, готелі, автомобілі тощо). Наявність повнолітніх сина, дочки – довідкою з місця проживання, свідоцтвом про народження тощо. Доказом того, що повнолітній син, дочка не зможуть надати матеріальну допомогу з поважних причин, можуть бути будь-які про це дані: тяжка невиліковна хвороба (довідка медичного закладу), перебування в місцях позбавлення волі (довідка ОВС), малий розмір пенсії (довідка пенсійного фонду) тощо. Дід, баба, прадід, прабаба, які потребують допомоги у зв'язку з непрацездатністю, можуть одержувати її від внуків, правнуків, якщо вони володіють достатніми коштами. Суд повинен ретельно перевіряти забезпеченість аліментнозобов'язаних внуків і правнуків з тим, щоб зобов'язання з утримання не позначалося істотним чином на їх матеріальному становищі, істотно не погіршувало його. Що стосується аліментних зобов'язань правнуків щодо їх прабабки, прадіда, то таке питання може постати, але це дуже рідкісний випадок. Позов може бути заявлений самими дідом, бабою, прадідом, прабабою, або ж повнолітніми внуками, правнуками, сином, дочкою батьків, які самі не в змозі їх утримувати. Як аліментнозобов'язаних суд повинен притягнути всіх зобов'язаних сплачувати аліменти для визначення розміру аліментів, хоча позивач не пред'являє до них позову. Стаття 267 СК України передбачає обоє 'язок повнолітніх братів, сестер утримувати малолітніх, неповнолітніх братів та сестер, якщо: а) вони малолітні і неповнолітні; б) потребують матеріальної допомоги; в) вони не мають батьків, чоловіка, дружини, які зобов'язані їх утримувати; г) якщо вони є, але не можуть надавати їм належного утримання; д) за умови, що повнолітні брат, сестра можуть надати матеріальну допомогу. Доказами того, що брати, сестри є малолітніми і неповнолітніми, є свідоцтво про їх народження, яке також є доказом того, що вони є братом, сестрою повнолітніх братів, сестер. Аліментнозобов'язаними є тільки рідні сестри і брати. Батьки, дружина, чоловік повинні надати докази, що вони за станом здоров'я або з інших поважних причин не можуть надати матеріальну допомогу. Такими доказами можуть бути: довідки медичного закладу про стан здоров'я, довідки пенсійного фонду про розмір пенсії, кошторис затрат на ліки, на сторонній догляд тощо. Доказами того, що повнолітні брат і сестра можуть надати матеріальну допомогу малолітнім і неповнолітнім братам і сестрам, які потребують цієї допомоги, можуть бути: дані про їх сімейний стан (одинокі, бездітні), дані про заробітки (доходи), про обійману посаду, про підприємницьку діяльність тощо. а) вони потребують матеріальної допомоги; б) не мають чоловіка, дружини, батьків або повнолітніх дочки, сина; в) за умов, що повнолітні брат, сестра можуть надавати матеріальну допомогу. Повнолітні брат і сестра можуть бути нужденними у випадку досягнення пенсійного віку, призначення пенсії по інвалідності I, II і ІII груп, які визначаються медично-санітарними експертними комісіями (МСЕК), а також за наявності пенсії, яка не перевищує мінімального доходу на одного чоловіка, тобто не забезпечує прожитковий мінімум. а) чоловіка, дружини, які зобов'язані їх утримувати; б) батьків, які також повинні їх утримувати; в) а також повнолітніх дочки, сина. Усі ці обставини суд повинен ретельно перевірити у разі подання позову про стягнення аліментів. І нарешті, якщо всі ці умови були судом установлені, але повнолітні брат, сестра надали суду докази, що вони не в змозі надати таку допомогу або їх сукупний дохід менше доходу позивача, суд відмовить у позові про стягнення аліментів. Стаття 268 СК України містить дуже складну формулу стягнення аліментів з мачухи і вітчима на утримання пасинка, падчерки. Перш за все необхідно визначитися, хто мачуха, хто вітчим, хто падчерка, хто пасинок. Мачухою для дитини є друга дружина її батька, дитина чоловіка для його дружини є, якщо дочка, то падчерка, якщо син, то пасинок. Вітчимом для дитини є другий чоловік її матері, відповідно для вітчима діти другої дружини є пасинок, падчерка. По-перше, вітчим, мачуха зобов'язані утримувати своїх малолітніх, неповнолітніх пасинків, падчерок, якщо вони разом проживали, вітчим, мачуха їх виховували, утримували, незважаючи на те, що ці діти могли отримувати аліменти від батька або матерів. У цьому випадку аліментні зобов'язання накладаються не на підставі близької спорідненості, а саме в силу здійснення в минулому виховання і утримання. Підставою аліментування є факт сімейного проживання, протягом якого вітчим, мачуха виховували і утримували малолітніх і неповнолітніх падчерок, пасинків, з їхнім батьком, матір'ю. Розірвання шлюбу з батьком, матір'ю дитини припиняє для колишньої дружини, колишнього чоловіка статус мачухи, вітчима дитини, а отже – і припиняє обов'язок з її утримання, який виник до настання цієї обставини. Другою обов'язковою умовою виникнення аліментних обов'язків вітчима, мачухи щодо своїх малолітніх, неповнолітніх пасинка, падчерки є відсутність: Третьою обов'язковою умовою виникнення аліментних зобов'язань є те, що, хоча вищеназвані особи існують, але вони з поважних причин не можуть надавати пасинкам, падчеркам належного утримання. Мається на увазі, що всі з названих осіб не мають такої можливості, якщо ж хтось із них має таку можливість, наприклад повнолітня сестра, питання про стягнення аліментів з мачухи, вітчима не піднімається. Четвертою умовою виникнення аліментних зобов'язань вітчима, мачухи щодо малолітніх і неповнолітніх пасинків і падчерок є те, що вітчим, мачуха відповідно до свого сімейного, матеріального становища та стану здоров'я зможуть надавати матеріальну допомогу. Усі ці обставини суд повинен ретельно перевіряти у разі пред'явлення позову про стягнення аліментів з мачухи та вітчима на пасинка, падчерку. Частина 2 ст. 268 СК України надає суду право (а не обов'язок) звільнити вітчима, мачуху від обов'язку з утримання падчерки, пасинка або обмежити його певним строком, зокрема у разі; а) нетривалого проживання з їхнім батьком, матір'ю; б) негідної поведінки у шлюбних відносинах матері, батька дитини. Якщо в КпШС України (ст. 95) строк, протягом якого вітчим, мачуха утримували і виховували пасинка, падчерку, сам по собі юридичного значення не мав, то у СК України (ст. 268) такий строк має значення для звільнення мачухи і вітчима від аліментних зобов'язань щодо пасинка, падчерки. Ні максимального, ні мінімального строку у цьому випадку законодавець не називає. Це питання в кожному конкретному випадку повинен вирішувати суд. Строк виховання й утримання пасинка, падчерки залежить від того, скільки часу були їхні батько, мати в шлюбі. Звичайно, якщо цей шлюб тривав півроку, рік, то це нетривалий час і аліментні зобов'язання не можуть виникнути. Не можуть виникнути аліментні зобов'язання, якщо шлюб був визнаний недійсним. Судова практика визнала нетривалим часом знаходження в шлюбі до 10 років (ст. 83 СК України). Шлюбні відносини також можуть вплинути на аліментні зобов'язання мачухи, вітчима, якщо мати, батько дитини негідно поводилися в шлюбі. Негідною чи гідною є поведінка в шлюбі батька, матері дитини, повинен вирішувати суд з наданих доказів (ст. 212 ЦПК України). Негідною поведінкою в шлюбі може бути зловживання спиртними напоями, бійки, порушення подружньої вірності, постійне відбування адміністративного покарання тощо. У цьому випадку з урахуванням інтересів дитини, яка не повинна з вини батька, матері залишитися без утримання, суд може обмежити строк стягнення аліментів, щоб дитина до поліпшення її умов виховання й утримання на певний час мала утримання від мачухи, вітчима. Стаття 269 СК України по суті є копією однієї зі статей Кодексу про сім'ю, опіку, шлюб і акти громадянського стану Української РСР 1926 р., а саме: "Особи, які взяли до себе дітей на постійне виховання з утриманням, в разі відмови від виховання зобов'язані сплачувати аліменти неповнолітнім або нужденним непрацездатним повнолітнім дітям: а) якщо померли батьки цих дітей; б) якщо батьки через хворобу або з іншої причини не можуть утримувати своїх дітей". Таким чином, ці статті як виникнення аліментного зобов'язання мають на увазі факт прийняття і поселення дітей на постійне спільне проживання, виховання і утримання, фактичне виховання дітей, яке здійснюється без усиновлення або оформлення опіки і піклування. Особи, які взяли до себе на постійне спільне проживання і виховання, утримання, називаються фактичними вихователями, а діти, прийняті і поселені до фактичних вихователів, – вихованцями. У цьому випадку підставою виникнення прав і обов'язків спільного утримання (ст, 269, 271 СК України) виступає не споріднення або свояцтво (ст. 268 СК України), а юридичний факт – спільне постійне проживання, виховання і утримання. Аліментні зобов'язання фактичного вихователя щодо свого вихованця виникає в тому випадку, якщо вихователь, який раніше прийняв дитину, у подальшому відмовився її утримувати, у той час як вихованець продовжує потребувати матеріальної допомоги, яку він не може одержувати, оскільки відсутні батьки. Фактичне виховання завжди пов'язано з наміром виховувати й утримувати дитину постійно, постійно з нею проживати однією сім'єю. У зв'язку з чим неможливо пред'являти вимогу на підставі ст. 269 СК України, якщо дитина лише тимчасово знаходилася в іншої особи на вихованні й утриманні (у зв'язку з від'їздом батьків, через їхню хворобу, до призначення опіки чи піклування, до оформлення усиновлення тощо). Фактичне виховання тому і називається фактичним, що особа добровільно бере не себе функції вихователя і утриманця дитини, не будучи до цього зобов'язана юридично, згідно із законом. Між тим, факт добровільного прийняття на себе обов'язків фактичного вихователя породжує за певних умов, указаних у ст. 269 СК України, відповідні юридичні наслідки. Узяття дитини у свою сім'ю на виховання й утримання є таким вольовим усвідомленим актом, який повинен бути підтверджений відповідними доказами. Цей факт породжує істотні юридичні наслідки – аліментні зобов'язання. У зв'язку з цим суд повинен ретельно перевіряти, чи була дитина насправді прийнята в сім'ю на постійне проживання, виховання й утримання. Це головне питання, яке суд повинен установити, виходячи з конкретних обставин справи, не пов'язуючи цей факт з яким-небудь формальним моментом. Для застосування ст. 269 СК України юридично немає значення, ким є фактичний вихователь – сторонньою особою (друг загиблих батьків, сусід), далеким родичем (тітка, дядько, двоюрідні брат, сестра) тощо. У тому випадку, якщо у дитини є батько або мати, дід або баба, повнолітні сестра або брат, хоча вони і не мали змоги виховувати й утримувати дитину, фактичний вихователь цієї дитини не може бути примушений платити аліменти, якщо відмовиться від її виховання й утримання. Статтею 269 СК України передбачено, що аліменти з фактичного вихователя можуть стягуватися за умови, якщо він може надавати матеріальну допомогу. У зв'язку з цим суд повинен, розглядаючи позов про стягнення аліментів, з'ясувати матеріальний і сімейний стан аліментнозобов'язаної особи, чи достатньо у неї коштів для виплати аліментів і щоб самій не залишитися такою, що потребуватиме сторонньої допомоги. У згаданій статті немає застереження про те, чи потребує вихованець у зв'язку зі своїм матеріальним становищем матеріальної допомоги від фактичного вихователя. Сьогодні, у час мільйонерів, власників заводів, фабрик, тисяч гектарів землі, на випадок їх загибелі їхні діти спадкують ці гроші, майно, землі, а вихователь може мати лише мізерну пенсію. Якщо не враховувати забезпеченість вихованця, то за ст. 269 СК України із пенсії фактичного вихователя необхідно в обов'язковому порядку стягнути аліменти на утримання дитини-мільйонера. Цю прогалину в законодавстві необхідно ліквідувати шляхом унесення зміни до вказаної статті. Обов'язок, передбачений ст. 269 СК України про стягнення аліментів із фактичних вихователів, не поширюється на опікунів, піклувальників, на осіб, які прийняли до себе для спільного проживання, виховання дитину за договором з органом опіки та піклування (прийомна сім'я, патронат, дитячий будинок сімейного типу). У ч. 1 ст. 270 СК України йдеться про обов'язки повнолітніх падчерки, пасинка утримувати своїх непрацездатних мачуху, вітчима, які потребують матеріальної допомоги, якщо останні систематично і не менше 5 років виховували і утримували їх. Такий обов'язок подібний за своїм призначенням і природою до обов'язку дітей утримувати своїх батьків. а) падчерка, пасинок повинні бути повнолітніми, тобто вони повинні мати вік не менше 18 років, мати повну цивільну дієздатність; б) мачуха, вітчим мають бути непрацездатними за віком, пенсіонерами і незалежно від віку інвалідами І, II, III груп за станом здоров'я, визначеними медико-санітарною експертною комісією (МСЕК); в) мачуха, вітчим мають потребувати матеріальної допомоги. У чому це полягає і який критерій визначення нужденності, закон не називає. Пенсіонери, інваліди одержують іноді пенсії, допомоги, які є набагато вищими за заробіток (дохід) падчерки, пасинка. У цьому випадку слід виходити з меж прожиткового мінімуму на одну людину. Суду належить самому в кожному конкретному випадку, виходячи з обставин справи, вирішувати, потребують чи ні мачуха, вітчим матеріальної допомоги; г) падчерка, пасинок мають бути "достатньо забезпеченими", щоб надавати матеріальну допомогу мачусі, вітчиму, тобто щоб їхній сукупний сімейний дохід був набагато вищим від доходу мачухи, вітчима, щоб надаючи допомогу непрацездатним вітчиму, мачусі, вони самі не стали нужденними. У цьому випадку суду доведеться робити порівняльні розрахунки доходів обох сторін позову; д) за час неповноліття мачуха, вітчим надавали падчерці, пасинкові систематичну матеріальну допомогу, тобто утримували їх не менше 5 років. У принципі це є і підставою для звільнення падчерки, пасинка від утримання мачухи, вітчима, якщо суд установить, що вітчим, мачуха не виконували належним чином своїх обов'язків з виховання й утримання пасинка, падчерки, тобто утримання здійснювалося менше 5 років, і окрема умова – несистематично. Систематично – це тоді, коли дитина постійно проживала з мачухою, вітчимом протягом 5 років однією сім'єю і в цей час їй надавалося утримання. Прикладом несистематичного виховання й утримання може бути: ухилення без поважних причин мачухи, вітчима від суспільно корисної праці, зловживання спиртними напоями, перебування в місцях позбавлення волі тощо. Можуть бути випадки, коли дитина значиться зареєстрованою у мачухи, вітчима, а вона весь час перебувала на вихованні у діда, баби, інших осіб. У завдання суду, який буде вирішувати спір про стягнення аліментів, буде входити ретельна перевірка заперечення відповідачів (падчерки, пасинка) в цій частині. Закон не передбачає врахування поважності причин ненадання систематичної допомоги, а це має істотне значення для мачухи, вітчима. Наприклад, чотири роки вітчим систематично надавав пасинкові утримання, добросовісно його виховував, а на п'ятий рік тяжко захворів і сам став нужденним; у нього нікого не залишилося з близьких, крім пасинка. У такому випадку суд повинен вирішити спір на користь батька. Право на отримання матеріальної допомоги (аліментів) у мачухи, вітчима може виникнути за наявності вищезазначених підстав або умов, якщо у них немає в живих чоловіка, дружини, повнолітніх сина, дочки, рідних братів, сестер. Якщо хтось із них живий, незалежно від того, один із них чи два, право на аліменти з боку пасинка, падчерки не наступає. У тому випадку, якщо вони живі, але з поважних причин не можуть надавати мачусі, вітчиму належного утримання, то у пасинка, падчерки виникають аліментні обов'язки. Можна тільки уявити, яку слідчу роботу повинен провести суд, щоб перевірити кожну з осіб, названих вище, на предмет, чи може вона надавати позивачам належне утримання і якщо ні – то які для цього є поважні причини, у чому полягає "належне утримання". Для того щоб усі ці обставини з'ясувати, суд повинен залучати пасинка і падчерку до участі у справі як третіх осіб або ж вимагати від позивача із поданням позовної заяви надати письмові докази про неможливість інших осіб надати позивачу "належне утримання". У протилежному випадку позовна заява повинна бути залишена без руху і повернута як неподана (ст. 121 ЦПК України). Обов'язки падчерки, пасинка не обмежуються строком, а тому можуть існувати до смерті мачухи, вітчима, якщо будуть існувати всі необхідні для цього умови. Наприклад, може бути поновлена працездатність мачухи, вітчима, які були визнані за станом здоров'я інвалідами. Якщо особа до досягнення повноліття проживала з родичами або іншими особами однією сім'єю, вона зобов'язана утримувати непрацездатних родичів та інших осіб, з якими проживала не менш як п'ять років, за умови, що а може надавати матеріальну допомогу. Цей обов'язок виникає, якщо у того, хто потребує матеріальної допомоги, немає дружини, чоловіка, повнолітніх дочки, сина, братів та сестер або ці особи з поважних причин не можуть надавати їм належного утримання. Обов'язки, передбачені ст. 271 СК України з утримання вихованцями своїх фактичних вихователів, переходять із кодексу в кодекс. Так, Кодексом законів про сім'ю, опіку, шлюб і акти громадянського стану Української РСР 1926 р. передбачено: "В свою чергу особи, які протягом не менше 10 років виховували і утримували таких дітей, мають право на одержання утримання від своїх вихованців в разі нужденності через непрацездатність"; у ст. 96 КпШС України 1970 р. записано: "Особи, що не менше 5 років виховувались у громадян, з якими вони не перебували в родинних відносинах, зобов'язані платити аліменти своїм вихователям за умови, що останні потребують матеріальної допомоги і не мають змоги її одержати від своїх родичів". СК України ці обов'язки вихованців конкретизував, доповнивши порядком і умовами аліментнозобов'язаних осіб, а також винятком із загальних правил про стягнення аліментів на користь інших осіб. Колишні фактичні вихователі, якщо це подружжя, повинні бути обоє непрацездатними за віком – пенсіонерами (але за віком, а не за вислугою років), за станом здоров'я – інваліди I, II, III груп, інвалідність повинна бути визначена медико- соціальною експертною комісією (МСЕК). Колишні фактичні вихователі повинні потребувати матеріальної допомоги. У чому це полягає і який критерій визначення нужденності, закон не називає. Пенсіонери за віком, за інвалідністю одержують іноді пенсії, соціальні допомоги, що є набагато вищими за розміром, ніж заробітна плата (дохід) вихованця. Думається, що нужденність слід визначати, виходячи з установленого прожиткового мінімуму на одну особу на день виникнення спору про стягнення аліментів. Суду належить самому в кожному конкретному випадку, виходячи з обставин справи, вирішувати, чи потребують фактичні вихователі матеріальної допомоги. Колишній вихованець має бути достатньо забезпеченим, щоб надавати матеріальну допомогу фактичним вихователям, тобто щоб у вихованця сукупний дохід був набагато вищим за дохід фактичних вихователів, щоб надаючи матеріальну допомогу (аліменти) непрацездатним фактичним вихователям, він сам не став нужденним. У цьому випадку суду доведеться робити порівняльні розрахунки доходів сторін позову, щоб упевнитися, чи потребують допомоги фактичні вихователі. У тому випадку, якщо вихованець прожив у сім'ї фактичних вихователів менше 5 років, він звільняється від сплати аліментів. Право на отримання матеріальної допомоги (аліментів) у фактичних вихователів може виникнути за наявності зазначених вище підстав за умови, якщо у них немає чоловіка, дружини, повнолітніх сина, дочки, братів чи сестер. Якщо хтось із таких рідних є, неважливо хто, права на аліменти не виникає. У тому випадку, якщо вони і є, але з поважних причин не можуть надавати фактичним вихователям належного утримання, аліментні обов'язки вихованця існують. З'ясування поважних причин, з яких чоловік, дружина, повнолітні дочка, син, брат, сестра не можуть надавати належного утримання, доводиться під час судового засідання при слуханні справи про стягнення аліментів. Обов'язок вихованців не обмежується строком утримання фактичних вихователів – він може існувати до смерті фактичного вихователя або вихованця, якщо будуть існувати всі необхідні для цього умови. Наприклад, може бути відновлення здоров'я фактичного вихователя, який був визнаний інвалідом III групи, брат або сестра поліпшили своє матеріальне становище тощо. У цьому випадку за заявою платника аліментів суд може припинити їх виплату. Розмір аліментів, що стягуються з інших членів сім'ї та родичів на дітей і непрацездатних повнолітніх осіб, які потребують матеріальної допомоги, визначається у частці від заробітку (доходу) або у твердій грошовій сумі. Розмір аліментів, що стягуються на неповнолітніх дітей і непрацездатних повнолітніх осіб, які потребують матеріальної допомоги, визначається в кожному конкретному випадку, залежно від матеріального становища, сімейного стану, стану здоров'я осіб, які зобов'язані надавати допомогу, і особи, що одержує аліменти, у частці від заробітку або у твердій грошовій сумі. Суд може присудити, наприклад, на неповнолітню дитину аліменти в частці від заробітку (доходу) або у твердій грошовій сумі залежно від матеріального становища платника аліментів. Підставою для присудження аліментів у твердій грошовій сумі може бути, по-перше, домовленість про це між позивачем і відповідачем, по-друге, той факт, що платник аліментів не має постійного заробітку, нерегулярно одержує заробітну плату, авторські гонорари тощо. Якщо сплата аліментів визначена у твердій грошовій сумі, то вона підлягає індексації (ч. 2 ст. 184 СК України). Якщо позов про стягнення аліментів пред'явлено не до всіх осіб, які згідно із законом зобов'язані надавати допомогу, а лише до одного або кількох із них, то суд, визначаючи розмір аліментів щодо відповідача, ураховує обов'язок й інших осіб, які за законом повинні надавати допомогу. Наприклад, якщо позов про стягнення аліментів буде пред'явлений лише до одного брата, а до двох сестер не було пред'явлено такого позову, і якщо позивач визначив розмір аліментів з одного брата в розмірі 1/4 частини, то суд, ураховуючи двох сестер, повинен стягнути з відповідача лише 1/12 частину (1/4:3) заробітку (доходу), penny повинні доплачувати дві сестри. Розмір аліментів, що стягуються на названих у ст. 272 СК України осіб, не може бути меншим 30 % прожиткового мінімуму для дітей відповідного віку. Закон не встановлює строку тривалості права на утримання, але закон передбачає, наприклад, стягнення аліментів до досягнення дитиною повноліття, а в деяких випадках – до визначеного віку (23 роки), якщо повнолітня особа продовжує навчання, стягнення аліментів на певний строк тощо. Повнолітні непрацездатні особи, які потребують допомоги, як правило, одержують аліменти довічно. Але в цьому випадку може бути виняток із загального правила – стягнені аліменти на інваліда III групи можуть бути припинені, якщо ця особа поновить стан здоров'я тощо. Частина 3 ст. 272 СК України передбачає право суду за заявою відповідача визначити строк, протягом якого будуть стягуватися аліменти. Суд може звільнити вітчима, мачуху від обов'язку по утриманню падчерки, пасинка або обмежити його певним строком (ст. 270 СК України). а) шляхом надання заяви за місцем роботи про добровільну сплату аліментів, шляхом укладення договору і сплату аліментів безпосередньо одержувачу аліментів; б) за рішенням суду за виконавчим листом. Якщо матеріальний або сімейний стан особи, яка сплачує аліменти, чи особи, яка їх одержує, змінився, суд може за позовом будь-кого з них змінити встановлений розмір аліментів або звільнити від їх сплати (ч. 1 ст. 273 СК України). Суд може звільнити від сплати аліментів осіб, зазначених у статтях 267-271 СК України, за наявності інших обставин, що мають істотне значення. Аліментні правовідносини існують тривалий час. Тому матеріальний або сімейний стан особи, яка одержує аліменти, а також того, хто їх сплачує, протягом цього часу можуть істотно змінитися як у бік погіршення, так і покращання. Ось чому закон передбачає, що в такому разі суд за позовом будь-кого із зазначених осіб може змінити раніше встановлений розмір аліментів як у частці до заробітку (доходу), так і у твердій грошовій сумі як у бік збільшення, так і в бік його зменшення. Розмір аліментів може бути збільшений за позовом особи, яка одержує аліменти як у тому разі, коли погіршилося її матеріальне становище, так і тоді, коли поліпшився матеріальний або сімейний стан відповідача. Наприклад, одержувач аліментів, будучи пенсіонером за віком, одержав травму і став інвалідом І групи, що спричинило додаткові витрати, а у відповідача дитина, на яку він сплачував аліменти, стала повнолітньою. Розмір аліментів може бути зменшений за позовом особи, яка сплачує аліменти, коли погіршилося її матеріальне становище або сімейний стан або поліпшилося матеріальне становище стягувана аліментів. Наприклад, платник аліментів став інвалідом і не працює. Окрім пенсії, інших доходів немає, народилася друга дитина, батьки стали пенсіонерами тощо. І в той же час одержувач аліментів отримав велику суму грошей у порядку спадкування тощо. У кожному конкретному випадку той, хто пред'явив позов про зміну розміру аліментів, повинен надати суду докази на підтвердження своїх позовних вимог (ст. 60 ЦПК України). Суд може змінити розмір аліментів, але не зобов'язаний. Тому в кожному конкретному випадку він повинен переконатися, що позивач має право на зміну розміру аліментів. Аліментні обов'язки інших членів сім'ї та родичів, передбачені ст. 267-271 СК України, є додатковими гарантіями в інтересах осіб, які є непрацездатними і потребують матеріальної допомоги. Тому у цих випадках розмір аліментів визначається з урахуванням матеріального і сімейного стану платника та одержувача аліментів, наявності інших осіб, зобов'язаних їх сплачувати. Якщо матеріальне становище особи, зобов'язаної сплачувати аліменти, істотно погіршилося, суд має право звільнити її від сплати аліментів, але ця обставина повинна бути встановлена судом за наданим позивачем доказом. Звільнення від сплати аліментів – це те саме припинення їх сплати, оскільки відпали підстави. У деяких випадках це звільнення відбувається автоматично без втручання суду, платник аліментів звертається із заявою до державного виконавця про припинення стягнення аліментів у зв'язку з настанням події, яка виключає подальше стягнення аліментів, а виконавець відкликає виконавчий лист. Наприклад, стягнення аліментів автоматично припиняється у разі настання повноліття, відновлення здоров'я особи, на яку вони стягувались, досягнення повноліття онуком тощо. Але якщо погіршилося матеріальне становище, сімейний стан, стан здоров'я платника аліментів так, що його необхідно звільнити від сплати аліментів, то в цьому випадку повинно бути постановлено рішення суду на підставі наданих доказів позивача. Наприклад, мачуха сплачувала аліменти на пасинка (ст. 268 СК України) за рішенням суду, у період виконання аліментних обов'язків вона стала інвалідом І групи і сама стала потребувати не тільки матеріальної допомоги, але й стороннього догляду. У цьому разі суд за її позовом може звільнити її від сплати аліментів. Поняття про звільнення від сплати аліментів суд вирішує в кожному конкретному випадку за умови надання зацікавленою особою достовірних доказів із поданням позовної заяви.

як можна перевірити чи мала жінка інтимний зв язок